Г. фон Клейст "Жебрачка з Локарно" (мій переклад, що переміг у конкурсі)

Біля підніжжя Альп у Локарно у верхній Італії знаходиться старий замок одного маркіза, який зараз, якщо іти із Сен-Готарда, виглядає руїною: в замку були просторі кімнати з високими стелями, в яких колись хазяйка із жалю навмисне постелила солому, щоб вкласти одну стару хвору жінку, коли та просила милостиню біля дверей. Маркіз, повернувшись з полювання, випадково зайшов у кімнату, де зберігав свою зброю, та роздратовано наказав жінці піднятися з кутка, де вона лежала, та вмоститися за пічкою. Коли жінка підводилася, милиці з’їхали по слизькій підлозі, через що вона серйозно пошкодила собі поясницю; докладаючи неймовірних зусиль, вона підвелася та пошкутильгала у вказаному напрямку, зі стогонами та зітханнями опустившись за пічкою, де і зустріла свою смерть.

Минали роки. Через спустошливі війни та неврожай маркіз опинився в скрутному матеріальному становищі, саме тоді до нього завітав флорентійський лицар, який хотів придбати замок, оточений мальовничими краєвидами. Зацікавлений цією пропозицією, маркіз доручив своїй дружині поселити гостя у вищезгаданій розкішно оздобленій кімнаті, адже вона пустувала. Яким здивованим було подружжя, коли посеред ночі до них прибіг переляканий лицар і запевняв, що в кімнаті є привид: щось невидиме погляду з шарудінням ніби лежало на соломі в кутку, згодом підвелося, зі стогонами і зітханнями ледве перейшло кімнату та опустилося за пічкою.

Маркіз перелякався, сам не знаючи чого саме, висміяв лицаря із фальшивою веселістю і сказав, що він зараз встане і для заспокоєння лицаря проведе з ним ніч у тій кімнаті. Але лицар попросив про послугу: дозволити йому переночувати у маркізовій спальні на кріслі; а рано вранці наказав запрягти коней, попрощався та вирушив в дорогу.

Цей випадок став відомий усім та прикрим для маркіза, тому що відлякав декількох його покупців; оскільки серед власної прислуги поширювалися чутки, що в кімнаті опівночі хтось бродить, маркіз рішуче вирішив покласти цьому край і самому переночувати у тій кімнаті. Тому він наказав поставити своє ліжко у кімнаті і, не засинаючи, дочекався півночі. Яким він був здивованим, коли з ударами годинника він і справді почув незрозуміле шарудіння; здавалося, ніби людина підіймалася з соломи,  пройшла крізь кімнату та зі стогонами та зітханнями опустилася за пічкою. Наступного ранку, коли він спустився, маркіза спитала його, як пройшов дослід, на що той глянув перелякано і дещо нерішуче, закрив двері і почав запевняти, що чутки про привида відповідають дійсності. Вона перелякалася, як ніколи в житті, і попросила його перед тим, як сповістити інших, ще раз здійснити холоднокровну перевірку. Однак наступної ночі, взявши з собою вірного слугу, вони почули те ж саме, і лише нав’язливе бажання будь-якою ціною позбутися цього замку спонукало їх не виказувати в присутності слуги той жах, який їх охопив, та приписати випадок будь-якій незначній та випадковій причині, яку, безперечно, можна знайти. Третього дня у вечері, коли обоє, щоб зрозуміти основну причину, з шаленим серцебиттям знову піднімалися вверх в кімнату для гостей, випадково перед її дверима з’явилася собака, якого спустили з повідка; таким чином, можливо чітко не розуміючи, або з несвідомим наміром мати при собі третє живе створіння, узяли собаку з собою. При двох свічках на столі, маркіза не роздягається, а маркіз тримає біля себе  шпагу та пістолі, які він взяв з шафи; близько одинадцятої години кожен з них сідає на своє ліжко; в той час, як вони по можливості намагаються зайняти один одного розмовами, собака, підібгавши голову та лапи, лягає спати посеред кімнати. Але саме опівночі знову стало чутно це страшне шарудіння; хтось, невидимий людському оку, піднімається на костилях в куті кімнати; чути, як під ним шумить солома і при перших кроках: топ! топ!, — прокидається собака, раптом піднімається з підлоги і насторожившись, з ричанням та гавканням, саме так, наче на нього насувалася людина, дав задній хід до печі. При цьому видовищі у маркізи волосся стало дибки і вона кинулася геть з кімнати; і в той час, коли маркіз, схопивши шпагу, кричить «Хто там?» і не почувши відповіді, наче божевільний розсікає повітря у всіх напрямках, вона наказує запрягати коней, адже вирішила негайно поїхати в місто. Але вона ледь встигла спакувати деякі речі і виїхати за ворота, як побачила, що замок уже з усіх сторін охопило полум’я. Маркіз, роздратований тим жахом та стомлений своїм життям, взяв свічку і підпалив чотири кутки, обкладені дерев’яною панеллю. Марно посилала вона в дім людей, щоб врятувати нещасного; він вже помер, страждаючи; і досі ще лежать його білі кості, зібрані селянами, в тому кутку кімнати, з якого він наказав піднятися жебрачці з Локарно.

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте