Чемпіонат світу з водно-моторного спорту. "Сповідь" волонтера
Координатор моєї групи питав, чи не хочу я написати фідбек, тому що він складав список тих, хто напише. Сказала, що нічого не буду писати, а вранці вирішила, що варто. Звичайно, я планувала зробити це завтра, по закінченню події, але дещо змінило мої плани. Отже, по порядку...
Чудові сонячні вихідні у Тернополі супроводжуються цікавим заходом — чемпіонатом світу з водно-моторного спорту.
І, звичайно, я була б не я, якби не зареєструвалася волонтером. З самого початку все віщувало «халявне» волонтерство. Співбесіда з милими людьми, збори, на яких ми більше спілкували ні про що, (незначна, але все-таки) безвідповідальність координатора волонтерів. Але це все було так очікувано, адже в Тернополі це вперше така практика з волонтерами, тому зрозуміло, що не може все бути вдало. Навіть такий факт, що на обід обіцяла дві піци зі Старої піцерії (діаметром десь 15 см.; двох піц вистачає, щоб наїстися), а дали одну, — більше викликав сміх, ніж обурення. Тим більше організатори — дуже цікаві і приємні люди. Ну. не догледіли. Наступного року врахують помилки і все буде чудово!
Ми зібралися всі напередовні самих змагань. Нам видали футболки, кепки і дуже кумедні сумочки (вони такі маленькі, що туди можна ховати тільки гроші та телефон, але трошки спритності і уміння рук — і в ній: блокнот, ручка, гроші, два телефони, літрова водичка, програма заходів, вологі серветки і таблетки від головного болю). Потім ми чекали близько двох годин, щоб познайомитися з командами-учасниками, які ми мали супроводжувати. Так довго чекали, тому що виникли проблеми зі списками. Знову ж таки — брак досвіду. Але за цей час ми всі познайомилися, поговорили, пожартували, посміялися, тобто весело очікували. Далі знайомство з командами у кожного відбулося по-різному. Мій «підопічний» з Латвії Владімірс Фьодоровс був дуже здивований і спочатку не міг зрозуміти, для чого я йому, і відпустив мене до наступного дня. я подумала навіть, що мене йому не потрібно. Але знала, що час покаже. Ввечері зустрілася з іншими волонтерами та представниками з Естонії, посиділи випили пиво-квас-щещось. Неймовірно гарно провели час.
Настав перший день змагань. Владімір дав мені свій фотоапарат і сказав, щоб я фотографувала, як він в лодку сідає, як з неї виходить, як їздить, і попросив, щоб я подавала йому воду, коли він вже на суші, бо після заїзду дуже хочеться пити. Потім ще пропросив зустіти його друзів. Роботи в мене трохи було. Між тим я роздавала програми з розкладом змагань, журнали про водний спорт, плакати. Мені було дуже приємно, коли після того, як сказали, що мені дають ще одну команду для супроводу, Владімір сказав, що нічого подібного, я — їхня, і вони мене нікому не віддадуть, відправив мене відмовлятися і сказав, що напише протест, якщо мені дадуть ще одну команду. Було дуже приємно. День закінчився дуже вдало — концертом гурту «Скрябін». :)
І от сьогодні, другий і останній день змагань. Вчора ми домовлялися, що приходимо на 10, ввечері координатори усім ще раз передзвонили і нагадали, що приходити потрібно на 10. Ми всі зібралися веселі, готові до роботи, але тут нас «обламали» (перепрошую за слово, але інакше не скажеш). Сказали, що потрібно тільки десять чоловік, тому що волонтерів занадто багато і вони нічого не роблять і заважають комусь-там (я не зрозуміла, кому). Сказали, щоб усі приходили тепер на 17, і супроводжували команди до сцени (смішно, адже вчора команди йшли туди самі). Я навіть не намагалася вникнути, за яким критерієм вони відбрили тих, хто буде в цій десятці. Напевно, найактивніших, а біс їх знає. Деякі волонтери сказали мені, що ще учора йшла мова про те, що потрібно буде тільки 10 чоловік. Якщо так, тоді у мене безліч запитань: Чому не можна було це визначити вчора і не морочити людям голову? Для чого було всім передзвонюти, якщо раніше всю інформацію надавали по електронній пошті? Для чого було наголошувати, щоб УСІ приходили на 10?.. Вони сказали, що вчора ще все було неясно. Співчуваю тим людям, які живуть далеко від парку. Вони з самого ранку вставали, збиралися, їхали маршруткою. І все для того, щоб їм сказали приходити на 17. Вражає.
Я була готова, що все буде дуже негладко. Але для чого було так псувати вражання про все дійсво? Ось цього я не розумію. Сьогодні вранці вирішення питання «десятки» зайняло до 10 хвилин. Можна було це зробити напередодні. Я не злюся, але образливо за себе та інших людей, які дарма «приперлися», і яких одразу ж «відшили».
Ось такий фідбек получився! :)
п.с. хотіла написати ще продовження, але в мені нема стільки злості :) тому просто доповнюю.
коли ми прийшли на 17 годину, нас все-таки не пустили на територію до наших команд! але сказали, що о 19 ми повинні провести наші команди до сцени) логічно і безперечно :) зато ніхто не запізнився на 19, бо всі прийшли на 17. розумний хід. вже записала на майбутнє.
Чудові сонячні вихідні у Тернополі супроводжуються цікавим заходом — чемпіонатом світу з водно-моторного спорту.
І, звичайно, я була б не я, якби не зареєструвалася волонтером. З самого початку все віщувало «халявне» волонтерство. Співбесіда з милими людьми, збори, на яких ми більше спілкували ні про що, (незначна, але все-таки) безвідповідальність координатора волонтерів. Але це все було так очікувано, адже в Тернополі це вперше така практика з волонтерами, тому зрозуміло, що не може все бути вдало. Навіть такий факт, що на обід обіцяла дві піци зі Старої піцерії (діаметром десь 15 см.; двох піц вистачає, щоб наїстися), а дали одну, — більше викликав сміх, ніж обурення. Тим більше організатори — дуже цікаві і приємні люди. Ну. не догледіли. Наступного року врахують помилки і все буде чудово!
Ми зібралися всі напередовні самих змагань. Нам видали футболки, кепки і дуже кумедні сумочки (вони такі маленькі, що туди можна ховати тільки гроші та телефон, але трошки спритності і уміння рук — і в ній: блокнот, ручка, гроші, два телефони, літрова водичка, програма заходів, вологі серветки і таблетки від головного болю). Потім ми чекали близько двох годин, щоб познайомитися з командами-учасниками, які ми мали супроводжувати. Так довго чекали, тому що виникли проблеми зі списками. Знову ж таки — брак досвіду. Але за цей час ми всі познайомилися, поговорили, пожартували, посміялися, тобто весело очікували. Далі знайомство з командами у кожного відбулося по-різному. Мій «підопічний» з Латвії Владімірс Фьодоровс був дуже здивований і спочатку не міг зрозуміти, для чого я йому, і відпустив мене до наступного дня. я подумала навіть, що мене йому не потрібно. Але знала, що час покаже. Ввечері зустрілася з іншими волонтерами та представниками з Естонії, посиділи випили пиво-квас-щещось. Неймовірно гарно провели час.
Настав перший день змагань. Владімір дав мені свій фотоапарат і сказав, щоб я фотографувала, як він в лодку сідає, як з неї виходить, як їздить, і попросив, щоб я подавала йому воду, коли він вже на суші, бо після заїзду дуже хочеться пити. Потім ще пропросив зустіти його друзів. Роботи в мене трохи було. Між тим я роздавала програми з розкладом змагань, журнали про водний спорт, плакати. Мені було дуже приємно, коли після того, як сказали, що мені дають ще одну команду для супроводу, Владімір сказав, що нічого подібного, я — їхня, і вони мене нікому не віддадуть, відправив мене відмовлятися і сказав, що напише протест, якщо мені дадуть ще одну команду. Було дуже приємно. День закінчився дуже вдало — концертом гурту «Скрябін». :)
І от сьогодні, другий і останній день змагань. Вчора ми домовлялися, що приходимо на 10, ввечері координатори усім ще раз передзвонили і нагадали, що приходити потрібно на 10. Ми всі зібралися веселі, готові до роботи, але тут нас «обламали» (перепрошую за слово, але інакше не скажеш). Сказали, що потрібно тільки десять чоловік, тому що волонтерів занадто багато і вони нічого не роблять і заважають комусь-там (я не зрозуміла, кому). Сказали, щоб усі приходили тепер на 17, і супроводжували команди до сцени (смішно, адже вчора команди йшли туди самі). Я навіть не намагалася вникнути, за яким критерієм вони відбрили тих, хто буде в цій десятці. Напевно, найактивніших, а біс їх знає. Деякі волонтери сказали мені, що ще учора йшла мова про те, що потрібно буде тільки 10 чоловік. Якщо так, тоді у мене безліч запитань: Чому не можна було це визначити вчора і не морочити людям голову? Для чого було всім передзвонюти, якщо раніше всю інформацію надавали по електронній пошті? Для чого було наголошувати, щоб УСІ приходили на 10?.. Вони сказали, що вчора ще все було неясно. Співчуваю тим людям, які живуть далеко від парку. Вони з самого ранку вставали, збиралися, їхали маршруткою. І все для того, щоб їм сказали приходити на 17. Вражає.
Я була готова, що все буде дуже негладко. Але для чого було так псувати вражання про все дійсво? Ось цього я не розумію. Сьогодні вранці вирішення питання «десятки» зайняло до 10 хвилин. Можна було це зробити напередодні. Я не злюся, але образливо за себе та інших людей, які дарма «приперлися», і яких одразу ж «відшили».
Ось такий фідбек получився! :)
п.с. хотіла написати ще продовження, але в мені нема стільки злості :) тому просто доповнюю.
коли ми прийшли на 17 годину, нас все-таки не пустили на територію до наших команд! але сказали, що о 19 ми повинні провести наші команди до сцени) логічно і безперечно :) зато ніхто не запізнився на 19, бо всі прийшли на 17. розумний хід. вже записала на майбутнє.
0 коментарів