На захист "ображених" свят

Давно хотіла про це написати.

Все почалося з 14 лютого. Як вже того бідного Валентина не клеймили. І різні гидоти йому приписували. Звинувачували, що він не українець. Запитували, як він міг вінчати, коли вінчання ще не існувало. Жартували, що це свято придумали маркетологи, щоб видурити в людей гроші на дурниці. І безліч подібної безглуздості. Все аби спростувати святкування. Я сама не є прихильницею цього дня. І ще місяць тому, якби мені хтось сказав, що я буду захищати це свято, то я б розсміялася і пригостила б ту людину кавою за те, що прибавила мені кілька років таким дотепним жартом.
Однак все змінилося саме в день Валентина. Насправді, я не зустріла в той день свого судженого, і не закохалася, і не… ще що мені «приписували» знайомі. Ні. Я просто начиталася різних нісенітниць і це пробудило в мене бунтарських дух. Багато людей стверджували, що відмовляються святкувати. Це гаразд. Потім почалися різні версії ганебності цього дня і його історії. Але мене «заділо» не це, а одна з найбанальніших фраз, яку я коли-небудь чула «Не розумію, навіщо святкувати день закоханих. Вони мають кохати один одного постійно, а не один день в році». Це і стало тією точкою відліку мого душевного протесту. Я собі одразу подумала «Добре. Давайте тоді не будемо святкувати День Матері. Маму ми ж любимо щодня, а не раз на рік».
З чого таке обурення на це свято? Я розумію, якби це був день кидання камнями в перехожих або день мурдування бездомних тваринок. Тоді і справді. Я б перша протестувала. А це свято пропагує любов і увагу. День, коли зайвий раз можна зробити особливий і незабутній день для коханої людини. Цей день не обмежує, а об'єднує людей.
Мені здається, що це свято паплюжать нещасні люди. Ті, в кого не вдалося особисте життя, чи що?

Потім було 23 лютого. Тут багато спірних моментів. Не хочу нічого коментувати, бо не впевнена в усіх за і проти. Лиш скажу одне. Ті, хто служить чи служили в армії, безмежно раділи, коли я їх вітала. І їм було все рівно, радянське то свято, чи чиє там ще. Вони захисники, вони і святкують. А Вакарчук  твітив щось на зразок «Не розумію, чому я маю святкувати день радянської армії». І справді, він напевно нічого важчого за мікрофон в руці не тримав. (До речі, з цього дня я знову офіційно не люблю ОЕ)

І нарешті, моє улюблене 8 березня. Сьогодні виявляється, що цей день створений в честь якихось там Чиказьких повій (я не дочитала, бо я не хотіла тих дурниць знати). І ще ціла купа легенд. Одразу ж пости, на зразок «Перед тим, як вітати, подумайте». Бла-бла-бла. "Істинне жіноче свято — День Матері". Справді? А як тоді бути з тими 40% (точно цифру не скажу, але здається так) жінок, які не можуть (не не хочуть, а не можуть) мати дітей? Слідуючи цій логіці, вони не підходять під критерії Дня Матері. Знову ж таки. Це хороше свято, коли можна зайвий раз зробити приємність знайомим жінкам простим «Вітаю». Ніхто ж не каже, що цього дня потрібно спустошити гаманець. А ті м***ки, які ховають за демагогічними ствердженнями про паскудність цього дня, нехай замисляться про свою гнилість. Тому вітаю всіх жінок! Бажаю, щоб вам зустрічалися чоловіки, які не пошкодують для вас доброго слова.

Ось так. Це моя категорична думка.


п.с.  а аргумент «це не українське свято» взагалі не в тему! якщо так подивитися, то ми багато не українських свят святкуємо. Хто за те, щоб відмінити Новий рік з Дідом Морозом (його ж радянська влада придумала), щоб скасувати всі християнсткі свята (Ісус — не українець), щоб взагалі нічого і ніколи не святкувати? ;)